Безпечне місце для пошуку відповідей 
про життя та Бога
Безпечне місце для пошуку відповідей про життя та Бога
Подобається:  
Поділитися:  

З надією У житті

Стів змінив свою злість через ВІЛ-інфекцію на велику надію. Порадb Стіва як не втрачати надію, навіть у безвихідних ситуаціях.

Стів Сойєр

Берегами штату Мейн, крізь густий туман, плив військовий корабель. Тієї ночі матрос помітив джерело світла далеко попереду і негайно ж доповів капітану. «Попереду нас світло, що йде прямо на нас, що накажете робити»? Капітан наказав дати світловий сигнал, щоб зустрічне судно змінило курс. Однак судно відповіло: «Ні, вам належить змінити курс». Тоді капітан знову наказав подати ще один сигнал, щоб судно негайно ж змінило курс. Проте відповідь було такою ж: «Ні, вам належить змінити курс». До зіткнення залишилося небагато, матрос надіслав таке повідомлення: «Говорить капітан військового корабля США, негайно міняйте курс»! На що прийшла відповідь: «Ні, вам належить змінити курс. Це маяк».

Ця історія демострує як ми, люди, часто намагаємося впоратися з болем і стражданням. Ми завжди хочемо, щоб обставини навколо нас змінилися, замість того, щоб самим змінюватися, коли стикаємося з ними. Саме таким було моє життя.

Я народився з гемофілією, розладом крові, через який мої кості і суглоби набрякали просто так. Гемофілію лікують ін’єкціями протеїну з донорської крові. І ось, десь між 1980 та 1983 роками, один із донорів був носієм ВІЛ-інфекції. Як наслідок, я заразився ВІЛ. Пізніше, у такий же спосіб, я заразився гепатитом С.

Насправді мені не говорили, що я носій ВІЛ-інфекції, аж поки я не поступив у коледж. Коли ж я, зрештою, дізнався, то моя рекція була стандартною для людей, які стикаються з тим, чого не можна змінити. Я відмовлявся вірити у те, що я ВІЛ позитивний і вдавав, що проблеми не існує. ВІЛ не причиняє болі, як гемофілія. Через гемофілію, коли твої суглоби і м’язи спухають, це дуже і дуже боляче. Але ВІЛ не мав жодних зовнішніх симптомів. Ти його не помічаєш, тому легко було уявити, що його просто не існує. Так само на це реагували і мої батьки: «Ти виглядаєш добре, тобі нічого не бракує, з тобою все гаразд», говорили вони.

Неприйняття допомагає на короткий час

Чудовий приклад такого неприйняття зображений у фільмі «Монті Пайтон і Священний Грааль». В одній із сцен, король Артур верхи скаче через ліс і натрапляє на лицаря у чорних обладунках. Лицар перегороджує шлях і король Артур розуміє, що далі він не поїде, допоки не переможе лицаря у поєдинку. Під час битви королю Артуру вдається відрубати чорному лицарю руку. Король Артур ховає меча, кляняється і хоче йти далі, але чорний лицар вигукує: «Ні!» Тоді Артур говорить: «Я ж відрубав тобі руку!» Лицар дивиться на неї і каже: «Ні, це не так». Тож король вказує на землю і каже: «Ось вона лежить!» А лицар далі за своє: «Ні, то лише поранення». Король Артур розуміє, що йому доведеться завдати серйозніших поранень цьому лицарю, щоб пройти далі. Тож поєдинок продовжується допоки від лицаря не залишається нічого окрім голови на плечах. Проте, від’їжджаючи, король чує такі слова у відповідь: «А ну вертайся назад, трясогузко! Я відкушу тобі коліна»!

Нема потреби говорити, що лицар помилявся. Він не міг прийняти свою поразку. І хоча це кумедний випадок неприйняття, небезпека від такої поведінки є дуже і дуже реальною. Якби я продовжув заперечувати свій ВІЛ-статус, то не почав би вживати необхідних заходів безпеки, як ось з порізаним пальцем наприклад. Через мене інші люди могли б поранитися, а то й загинути. Та, перш за все, неприйняття реальності було небезпечним і болючим для мене самого. Якщо довго намагаєшся втамувати біль, вдаючи, що його нема, то він лише наростає. І, рано чи пізно, дасть про себе знати.

Три роки мені вдавалося заперечувати свою хворобу. Проте, на останньому році навчання у школі, я сильно захворів. У мене почались проявлятися симптоми хвороби. Лейкоцити – це білі кров’яні тільця, які боряться з інфекціями, за їхньою кількість визначають чи хвора людина на ВІЛ/СНІД. Якщо кількість лейкоцитів у крові падає нижче 200, то ставлять діагноз СНІД. У мене їх нарахували 213 і підтвердили, що їхня кількість зменшується. Я був дуже-дуже хворим і блідим, мене постійно нудило. Я більше не міг вдавати, що ВІЛ/СНІД не існує. Для мене це все було дуже реальним.

Спокуса звинувачувати інших

Неприйняття більше не працювало, тому мені потрібен був новий спосіб як впоратися з проблемою. Перше, що я спробував, – це звинувачувати інших. Я думав, що мені стане легше, якщо хтось підійде до мене і скаже: «Стіве, я у всьому винен. Вибач». Спочатку я звинувачував усіх гомосексуальних людей. Легкий вихід. Але, після деяких роздумів, я зрозумів, що це доволі тупо звинувачувати у своїй проблему цілу групу людей. Тоді я вирішив звинувачувати Бога. Я навіть не дуже то і вірив у Нього, але якщо у когось і був вплив на ту ситуацію, то напено у Бога. Тож я почав звинувачувати Бога.

Коли є на чому зосередити свій накопичений біль, то він переростає у гнів. А згодом гнів переростає у лють. Я почав боротися зі своїми проблемами за допомогою люті. Коли мене щось дратувало у людях, я просто зривався на них. Я бив кулаками об стіну, трощив усе навколо. Одним словом, ти розумієш про що я.

Згодом я зрозумів, що гнів затуманює твоє мислення і ти втрачаєш здатність діяти розумно. Але найгірше те, що під час цього всього ти завдаєш болю тим, кого любиш. Набагато краще тамувати біль сльозами. Адже вони нікому не шкодять, а після них стає справді легше.

Пригадую, одного разу я лежав у себе в кімнаті і відчував, що опинився на самому дні. Я був дуже хворим і втратив багато ваги. Я кричав на Бога і проклинав Його, бив кулаками по стінах, аж тут в кімнату зайшов тато. Він зачинив двері. Мій тато був алкоголіком. Через спільноту анонімних алкоголіків він дізнався про Вищу Силу, про Бога. Тато глянув на мене і сказав: «Знаєш, Стіве, я не можу тобі допомогти. Лікарі не можуть тобі допомогти. Мама не може тобі допомогти. Ти сам не можеш допомогти собі. Єдиний, Хто може тобі допомогти зараз – це Бог». Тоді він вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.

Чи може Бог допомогти?

Ще кілька хвилин тому я проклинав Бога, тому не думав, що маю право просити Його про допомогу. Але у мене не залишалося іншого вибору. Я впав на коліна і сказав крізь сльози: «Гаразд, Боже, якщо Ти там, то допоможи мені, а я допоможу Тобі». Що й казати? За короткий проміжок часу я набрав втрачені кілограми. Кількість лейкоцитів збільшилася до 365. І я почував себе класно. Мені було добре... просто так. Я подумав собі: «Гаразд, Боже. Дякую. Це було круто. Бувай».

Я закінчив школу і поїхав здавати вступні екзамени в університет. Там я познайомився зі своїм сусідом по кімнаті. Після екзамену я побачив високого, худого, білявого хлопчину. Він сказав до мене: «Слухай, ти виглядаєш нормально. Хочеш бути моїм сусідом по кімнаті»? Я подумав собі: Ну...ти ж не знаєш.. але «Гаразд!» Тож ми стали сусідами, а згодом і найкращими друзями. Я дізнався, що мій сусід християнин. На той час у мене вже був сформований стереотип про християн. На мій погляд християнин – це була лицемірна, сіра людина, що всіх навколо засуджувала. Однак мій сусід виявився іншим.

У нього була дислексія. Я помітив, що коли він вчився і на нього находило розчарування (я б у такий момент уже бив стіни і вікна), він просто зупинявся, заплющував очі, коротко молився, вдихав на повні груди і продовжував вчитися. Мене це геть спантеличило. Я собі подумав: «Як він так може, щоб не розтрощити щось? Бо треба ж щось розбити чи вдарити»! Мене дуже здивувала така його поведінка.

Одного разу мій сусід запросив мене поїхати на Дейтонський пляж, під час весняних канікул. Ми говорили про звичайні речі. А тоді він розговорився з одним хлопцем, який лежав поруч. Ми почали говорити на глибокі теми і різні проблеми. Мені цього зовсім не хотілося. У мене і так було багато проблем. Важко знати, що ти помираєш у такому молодому віці. І я справді не хотів про це говорити, тим паче із незнайомцем на пляжі, тож я ухилився від розмови. Проте вони продовжували і мій сусід, зрештою, почав розказувати про свою віру. У мене в голові був свій образ християнина, але я ніколи не знав у що точно вірили християни. Тож я прислуховувася до розмови.

Пропозиція Бога

Невпевнений, що зможу пояснити усе так, як він, але йшлося про таке: «Я вірю в Бога, звісно. І я вірю, що Бог створив нас для того, щоб у нас з Ним були особисті стосунки. Але ми не хочемо знати Його, тому відсуваємо Бога подалі. Таке «відсторонення» Бога, такий бунт, чи то активний спротив, чи то пасивна байдужість, – Біблія називає гріхом. Мені не подобається слово «гріх», я волію думати про це як «відсторонення від Бога». І через те, що ми так вчинили, приходить покарання. Покарання за наш бунт – це смерть, ми помираємо фізично. А потім настає духовна смерть – наше вічне відокремлення від Нього. Я тоді собі подумав: «Гм, який «оптимізм» у цій історії»!

Тому я заперечив: «Але ж Бог любить нас». Мій сусід відповів: «Так, але Бог також справедливий. Любов без справедливості нічого не означає». Для мене такі слова здалися дивними. Тому він сказав: «Уяви собі людину, яка тобі найдорожча у світі, когось такого, за кого ти був би готовий навіть померти. Тоді уяви, що ти відвертаєшся від неї і не бачишся з нею довгий час. А одного дня випадково зустрічаєш цю людину на вулиці і біжиш з розпростертими обіймами назустріч, але тебе зупиняють і кажуть: «Ні, ти ж від мене відвернувся, пригадуєш?» А тепер уяви собі Бога, найбільшу любов у світі».

Я подумав собі: «Ого. Це не добре...» Мій сусід продовжив: «Але історія на цьому не закінчується, на щастя. Через те, що Бог так любить і піклується про нас, Він вирішив сам перетерпіти це покарання замість нас. Він послав Сина Свого, Ісуса, померти на хресті за наші гріхи. А через те, що Ісус (будучи Богом у тілі), жив безгрішним життям, то ця плата за гріх зараховується за когось іншого. Він заплатив її за нас».

Тоді мій сусід додав: «Потім Ісус воскрес із мертвих на третій день. Він поборов духовну смерть і пропонує нам вічне життя. Тож тепер ми не просто можемо не помирати, а ще й жити вічно, разом з найбільшою любов’ю на світі».

Я сказав: «Ого». «Але», – продовжував він, – «Штука в тому, що якщо ти не приймаєш Його пропозицію...ну тоді ти сам на сам..» Мені все ще було не до кінця зрозуміло, так само як і тому іншому хлопцю. Тож мій сусід сказав: «Гаразд, уяви собі, що ти їдеш на машині зі швидкістю 100 км/год, а допустима швидкість 60 км/год. Тебе зупиняє поліцейський і виписує тобі штраф. Щоб його оплатити, тобі потрібно прийти у суд наступного дня. Прийшовши на суд, ти бачиш, що суддя – це твій тато, і думаєш собі: «О, та то мій тато!» Він дивиться на тебе і каже: «Стіве, ти порушив закон?» І ти відповідаєш: «Ну, так..» Тож він каже: «Гаразд, 1500 грн штрафу або два дні у в’язниці». Він б’є молотком і суд завершується.

«Через те, що він справедливий і чесний суддя, він повинен був винести справедливе рішення. Але тоді він покидає місце судді, скидає з себе суддівську мантію, витягає гаманець і дає тобі 1500 грн. Через те, що він любить тебе, він платить за тебе штраф. Але тобі треба прийняти ці гроші від нього. Він простягає тобі їх і каже «Бери!» Так само і з Богом ти можеш сказати: «Ні, я краще проведу вічність відокремленим від Тебе». Це твій вибір.

Пізнати Бога особисто

Мій друг сказав, що прийняти цю плату можна через молитву. «Ти просто приймаєш Боже прощення. Через Його благодать. Для цього нічого не потрібно робити, щоб заслужити його. Це подарунок від Бога». Тоді я вперше почув про благодать. Мій сусід додав: «Це дар, який ти приймаєш вірою через молитву». Він запропонував тому хлопцеві помолитися. І в той час як мій друг молився вголос, я молився про себе.

З тієї миті, моє життя набуло нового значення. Мені не потрібно було щовечора, лягаючи спати, турбуватися про те, чи доживу я до завтра. У мене зник страх смерті, бо на смерті моє житя не закінчилося б. Коли я помру, то житиму вічно з найбільшою любов’ю на світі. У цих думках було стільки свободи!

Мої батьки також прийняли Божий подарунок. Вони помолилися до Бога, як і я. І їхні життя також набули нового змісту. Дивовижним було те, що вони дозволили мені подорожувати, знаючи, що мені залишилося жити, мабуть, шість місяців. І ти можеш собі уявити як їм було знати, що їхній син помирає, а вони ніяк не можуть цьому зарадити. Але тепер і вони, і я можемо дати собі раду, бо у всіх нас живе Христос.

Чи дозволиш ти мені запропонувати тобі Божу плату за тебе? Якщо б у тебе були ліки від СНІДу, я знаю, що ти дав би їх мені. Я знаю як побороти смерть, це подарунок від Бога. Тож я заохочую тебе прийняти його. Якщо у твоєму житті зараз труднощі, з якими власноруч не можеш впоратися і тобі хочеться, щоб хтось був поруч і підтримував, коли увесь світ валиться з ніг, я заохочую тебе помолитися зі мною цією молитвою зараз. Це не якісь магічні слова чи заклинання. І це також не глибоке емоційне переживання чи роздуми. Це початок стосунків з Богом. Як і кожні стосунки, вони потребують часу. Вони потребують зусиль. Але я заохочую тебе: якщо ти відчуваєш, що це саме те, що тобі потрібно, не марнуй нагоди зараз. Все це безкоштовно.

Тож я помолюсь зараз. У молитві неважливо закривати очі, чемно складати руки, схиляти голову тощо. Важливішим є ставлення твого серця. Богові треба сказати приблизно наступне: «Боже, я порушив закон. Я відвернувся від Тебе. Але я хочу вернутися до Тебе і прийняти Твою плату за мої гріхи». Якщо ти відчуваєш, що тобі це потрібно, то помолись зі мною зараз:

«Ісусе, я потребую Тебе. Дякую, що Ти помер за мене на хресті. Я прошу, щоб Ти прийшов у моє життя і зробив мене такою людиною, якою Ти хочеш мене бачити. Амінь».

Тепер, якщо твоя молитва була щирою, розпочалися найзахопливіші стосунки які тільки можуть бути – стосунки з Богом. На молитві усе не закінчується. Стосунки з Богом – це процес. Це означає довіряти Богу щоденно, у своїх діях керуватися не власними думками чи намірами, а Божими. Деякі люди мені говорили: «Християнство тобі помогло і це добре. А хіба інші релігії не можуть допомогти іншим людям»? Це добре запитання. Я вірю, що Бог дав нам один шлях до Нього – через Ісусову смерть на хресті. Навіть якщо у інших релігіях може бути зерно правди. Здебільшого це просто моральні кодекси: «Роби це сім разів на день і станеш ближчим до Бога». Але якщо ти намагаєшся заробити щось у Бога, то скільки треба працювати? Як знати, що ти досяг якогось там рівня?

Я думаю, що саме у цьому християнство унікальне, саме у Божій благодаті. Знаючи, що ми ніколи не станемо ідеальними, ми можемо покладатися на Боже прощення. Суть у тому, щоб довіряти Йому. Попри всі помилки, варто продовжувати йти і довіряти Богові. Молитися. Читати Біблію. Так ти зрозумієш чого хоче від тебе Бог. А одного разу ти отримаєш ідеальний спокій. Можливо, аж на небесах, але він буде навічно.

Якщо ти борешся з ВІЛ-інфекцією, гемофілією чи гепатитом С як і Стів, або можливо з іншими проблемами у житті, і у тебе є бажання детальніше зрозуміти те, що намагався пояснити Стів, пропонуємо статтю Пізнати Бога особисто.

 Я щойно запросив/ла Ісуса у своє життя (деяка корисна інформація)...
 Можливо, я хочу запросити Ісуса у своє життя, розкажіть мені більше про це...
 У мене є запитання чи коментар...

Стів Сойєр помер від печінкової недостатності через гепатит С 13 березня 1999 року. Нехай ця його щира історія життя допоже тобі прийняти Ісуса, як і Стів. В останні дні свого життя, Стів сказав, що хотів би провести ще одну бесіду зі студентами. На запитання «чому?» він відповів: «Якщо я заразився усіма цими хворобами для того, щоб бодай одна людина зрозуміла, що може мати особисті стосунки з Христом, то я прожив не намарно. У світлі вічності лише це має значення.

Ми можемо мати вічне життя, приймаючи Ісуса. Рай неможливо досягнути добрими справами. Вічне життя – це подарунок тим, хто вірять в Ісуса. В Біблії сказано:

«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». (Івана 3:16).

«Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас»! (Ісая 53:6).

«Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». (Івана 5:24).

«Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало»? (1 до Коринтян 15:55).

«А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. Оце написав я до вас, що віруєте в Ім'я Божого Сина, щоб ви знали, що ви віруючи в Ім'я Божого Сина, маєте вічне життя».(1 Івана 5:11-13).

Світлини: Guy Gerrard and Tom Mills © Worldwide Challenge

Поділитися з друзями:  

TOP